contact

a.k.a
DARYNA DEINEKO-KAZMIRUK

Commerce
photo
literatre
 

=The Black Tram=
(Loneliness in public place)










Якби я жив у Києві
(Роздуми жителя столиці України, що виїхав на вакації з міста)

У нашому місті (читай – країні, середовищі) до музеїв та галерей ходять чи не частіше, ніж їздять у трамваї. Не в сенсі так часто, як подумали б жителі Кракова, Лісабона чи Львова, у тотожності рідкісності даного заходу. Люди нашого міста люблять пересуватися в консервних банках маршруток (здається, немає в світі аналогу для перекладу цього слова і навіть не формального, скільки духовного), залізних зміях потягів метро, кольорових шкарлупках своїх автомобілів. Поза тим, робітники міських служб транспортних комунікацій успішно виконують план з викорчовування іржавих колій і заливанню вивільненого простору розчином подібним до асфальтобетону, але значно біднішим від останнього за нормами ГОСТу, ДСТУу і здорового глузду, продукуючи додаткові смуги для пересування тих самих кольорових шкарлупок.

Так донедавна в нашому місті схилами Дніпра курсував червоненький … Червоненький – це класична модель чеських трамваїв, вже, певно, списаних з бюджетів усіх країн, мабуть і з нашої теж.

Але існують в нашому місті ще залізні шляхи, які зазичай закінчуються петлею (знову ж, залізною) і одразу пролягають у зворотному напрямку, створюючи відчуття руху по колу. Знаходяться вони в кількох спальних районах міста, один з таких шляхів навіть іменується гордо – швидкісний, а також кілька вагонів соваються туди-сюди кривими вулицями древнього Подолу.

І якби я жив у цьому місті.. Якби – геніальна форма складнопідрядного речення, до другої частини якого можна сміливо прирівняти тлумачення «ніколи». Так от, якби я жив у Києві (що насправді і роблю вже добрячу чверть століття), я розмалював би усі трамваї свого міста в картини відомих художників. І не відомих. Молодих і талановитих, яких сучасне суспільство прирекло до блукання хвилями інтернет-галерей в очікуванні зіркового часу, признання, розуміння. Багато з тих, тепер відомих, теж були такими.

Так от, нехай курсують бетонними вулицями пастельні вагони з галявинами Моне, бульварами Піссарро , жовтіють серед калюж на дірявих дорогах жовті соняшники Ван Гога, сюрреалістичні портрети з натюрмортами Магрітта (це не трамвай – хе хе)), шум коліс сусідніх машин хоча б на мить здасться штормом моря Айвазовського… Непевна з приводу Тулуз-Лотрека – його розпусні танцівниці виглядатимуть цнотливими незайманками на тлі спраглих красунь з реклами на бігбордах.

Марно сподіватись, що всі одразу кинуться їздити трамваями, бо в середині вони лишатимуться холодними з жовтня до квітня та небезпечно гарячими у час відпусток, але плекаю надію, що порадують не одне око пересічного пішохода, пасажира випереджаючої маршрутки (того, хто останнім влип у двері або одного з тих, хто вдаючи аскетичну відсутність себе в просторі, відвернутий до вікна) надихнуть і пробудять, відкриють молодих і талановитих, створять нову тему для бесід за пивом на кшталт:
- Що ви думаєте з приводу використання симетрії і перспективи в картинах Рафаеля?
А колористичної гами картин Сезану після його захоплення аквареллю?
Або
- Ви що, не бачили ілюстрацій Далі до роману «Дон Кіхот»? Вже другий місяць в нашому районі ходить трамвай з його рисунками.

І з`явиться ще один привід приїхати в моє місто, побачити і сфотографуватися на фоні цікавого об’єкту.

Back




LiveJournal   Tumblr   FaceBook